Вальдемар У. Сетцер
Інститут математики та статистики
Університету Сан-Паулу, Бразилія
[email protected]
http://www.ime.usp.br/~wwsetzer

Sonia ALSetzer
шкільний лікар
Ескол Рудольф Штайнер де Сан-Паулу

1.Вступ

Якось автора запитали через електронний список «Ethics-L», якою була його думка щодо оцінки студентів. Питання виникло як наслідок його критики звичайних систем класифікації. Це коротке есе має намір стисло викласти думку авторів. Вони не вважають себе експертами з цього питання, але думають, що їхні ідеї можуть сприяти певній дискусії та роздумам щодо цієї проблеми. Частково вони базуються на Вальдорфській освіті, яка існувала з моменту її введення Р. Штайнером в 1919 році. У США було зафіксовано 80 вальдорфських шкіл, які були зареєстровані на лютий 1992 року. Нам доведеться охопити 3 різних аспекти: щодо початкової школи (1-8 клас), середньої школи (9-12 клас) та коледжів. Почнемо з критики сучасних систем класифікації.

2. Звичайні системи класифікації

Системи класифікації зазвичай встановлюються за літерою чи числовим значенням. Наприклад, у Бразилії найпоширеніша система використовує цифри від 0 до 10; Загалом, 5 — це мінімальний для проходження, а значить «середній» рівень знань. Оцінюються в основному тести, на даний час практично виключно письмові, рідше — з множинним вибором. Домашня робота (наприклад, вправи) може включати при розрахунку підсумкової оцінки, але загалом вони мають меншу вагу, ніж тести. Загалом, однією з проблем з такими системами оцінювання є те, що вони оцінюють студентів як абстракції, кількісно  «вимірюють» те, що не може бути виміряно, тобто знання. Що означає «5»? Студент знає половину всіх предметів або знає половину кожного предмету? Чи його випадково запитали частину того, що він знав і частину того,що він не знав? А може, у нього був час відповісти лише на частину питань? Яким був вплив стресової ситуації на результат? Скільки запитань буде незабаром забуто? Оцінка є абстрактною, оскільки вона фактично порівнює відповіді з ідеальним, неіснуючими. Особистість учня не береться до уваги. Це перетворює щось суб’єктивне на хибну кількісну об’єктивність. Вона не враховує зусилля, зроблені студентом, його здібності або його потенціал, або навіть тимчасові проблеми, з якими він може зіткнутися. Найгірше це те,  що система вимірює всіх учнів, вимагаючи від них одних і тих самих речей, оскільки всі вони в такому випадку будуть рівними. Насправді, класифікаційні системи можуть розглядатися як правило «кожен учень повинен вивчати ті самі речі, що і всі інші студенти» (допоки це стосується необхідного мінімуму); це перетворення закону «кожна дитина та молода людина повинні мати право на навчання». Право перетворено на обов’язок.

Інша проблема полягає в тому, що класифікаційні системи стимулюють конкуренцію, привносячи свого роду дарвінізм у людські реалії: виживання найбільш пристосованих. Зверніть увагу, що Рассел Уоллес, відкривач теорії еволюції паралельно з Дарвіном, сказав, що теорія еволюції не може бути застосована до людей.

З іншого боку, слабший учень стає розчарованим і може втратити свою самооцінку, навіть у тих областях, де він обдарований, хоч і не інтелектуально, або так, як того вимагають тести. Це факт, відомий у кожній Вальдорфській школі, де відсутня система класифікації та система нездач, що деякі студенти, які є недостатньо здібними  в певному предметі, можуть пізніше розвинути здатність у цьому предметі і стати хорошими учнями. Більш важливим, ніж це, є той факт, що, не втрачаючи самооцінки, учні можуть мати простір для розвитку здібностей в інших сферах. Професіонали не повинні бути здібними у всіх областях, то чому повинні бути студенти?

Перший автор любить називати класифікаційні системи «моральними стежками покарання». У  наші дні всі проти фізичного покарання вчителів над учнями, але мало хто помічає, що оцінка, в основному погана, також є свого роду покаранням. Це, врешті-решт, навіть принизливіше, ніж різка, і, на відміну від останнього, його результат залишається назавжди викарбуваним в учнівському атестаті. Оцінки в багатьох випадках використовуються вчителями, щоб змусити своїх учнів вчити те, чого учні вчити не хочуть. У інших випадках оцінки використовуються для підтримки дисципліни. У обох випадках вони показують нездатність вчителя зацікавити кожного учня. Цей інтерес повинен бути викликаний через мистецтво знаходити підхід до кожного учня в межах класу; системи ж оцінювання, навпаки, об’єктивно інтерпретують кожного учня як абстракцію, частину маси.

Системи оцінювання перетворюють освіту на безперервний стрес. Екстремальний результатом може бути самогубство учнів, як це відбувається в деяких країнах. Звичайно, 12, 16 років такого кошмару не пройдуть без наслідків. Може бути, значна частина зростаючої кількості психологічних проблем людей пов’язана з цим стресом.

3. Початкова школа

Замість того, щоб використовувати системи оцінювання, вчитель повинен знати кожного учня і, певною мірою, його сім’ю. У Вальдорфських школах це досягається фігурою «класного керівника», який викладає основні предмети (граматику, математику, історію, географію, науки тощо) і веде клас з 1-го по 8-й клас. Ми усвідомлюємо загальні заперечення, що вчитель може мати проблеми з певними учнями, справа в тому, що так працює система, оскільки вчитель зростає з класом, і є постійний контроль з боку його колег. Вчитель постійно оцінює своїх учнів шляхом усних і класних робіт. Домашні роботи можуть виконуватися за допомогою батьків, тому вони не репрезентують їхні реальні знання. Учні отримують постійну суб’єктивну класифікацію: «у тебе добре виходить», «ти молодець», «ти можеш краще» тощо. Наприкінці навчального року учень отримує особисту якісну оцінку з кожного предмету, який він мав протягом року.

Коли вчитель помічає, що деякі учні зіштовхуються з труднощами, він іноді працює з ним окремо або в невеликих групах, в додаткові години або під час таких уроків, як  гімнастика, тощо. Якщо вчитель помічає, що студент має особливі труднощі, він скликає на зустріч всіх вчителів, залучених з цим класом, іноді також і шкільного лікаря, щоб обговорити це питання. Всі говорять про свій досвід із цим ученим, тому живий образ його / її формується групою. Індикація призводить до того, що може бути зроблено, за допомогою освітніх чи терапевтичних засобів. Іноді вирішується залучити батьків — звичайно, коли рекомендується терапія.

Учням цього віку подобається чути, чи вони роблять хорошу роботу. Нагадаємо, якщо не існує самого поняття провалених предметів, то ця цікавість випливає з того, що учень хоче мати уявлення про свої здібності та зусилля. Слабший учень, коли він заохочується, може прикласти більше зусиль, щоб порадувати свого вчителя, якого слід розглядати з надзвичайною повагою та захопленням (підказка тут — це «влада з любов’ю»). Вчитель повинен визнати ці зусилля, навіть якщо «об’єктивний» результат є менш оптимальним.

Фактом є те, що, якщо учень слабкий в одному предметі, він може бути чудовим в іншому, включаючи спорт, ремесла та мистецтво. Дуже скоро учні помічають, хто в чому кращий, і це усуває конкуренцію, тому що кожен у чомусь хороший і захоплюється своїми колегами.

Освіта повинна бути спрямована на глобальне, цілісне формування людини, а не тільки на засвоєння спеціальної інформації, яке повинне бути показане коротко шляхом тестування. Це вимагає, щоб вчитель розглядав кожного учня як індивіда, а не тільки його вираження через певну систему оцінювання. Він повинен керувати кожним учнем із зацікавленістю та любов’ю.

Якщо формальна освітня система вимагає оцінювання, вчитель повинен виставляти оцінки наприкінці кожного семестру, але не повинен показувати їх учням. Учні повинні отримати свої оцінки лише після закінчення всієї школи.

4. Вища школа

На цьому рівні учні вступають в об’єктивний контакт зі світом. Вони хочуть знати, чи вони об’єктивно навчаються чи ні. Для цього, крім домашньої роботи, учні проходять тести, але результати тестів не повинні впливати на загальні досягнення учня в певному предметі і бути вирішальними,

У цьому віці, найбільш важлива характеристика, яка повинна бути затребувана вчителями (який, на відміну від вчителя початкової школи, повинен бути фахівцем у конкретних напрямках) є те, що кожен учень прикладає резонні зусилля, щоб якісно виконати домашню роботу. Неправильно називати 11-річну дитину ледачою; лінь у цьому віці — це лише наслідок здоров’я чи емоційної проблеми, або невдача вчителя. Від такої дитини не можна вимагати, щоб вона змінила свій підхід до ситуації. Адже ситуація кардинально відрізняється, скажімо, від 16-річного віку. Певною мірою можна звернутися до відповідальності молодої людини, але головний інструмент- це вміння викликати інтерес учня. Для цього необхідно показати зв’язок того, що вивчається з  реальністю світу, і показати, що він отримує розуміння цієї реальності. Цей квест за інтелектуальне розуміння є відмінною характеристикою учня середньої школи.

Очевидно, що ці міркування працюють лише тоді, коли студент не набув пристрасті до того, «щоб навчитися отримувати кращі оцінки чи бути кращим учнем».

У Вальдорфських школах для кожного класу середньої школи призначено репетитора, який супроводжує його протягом 4 років. Репетитор повинен знати кожного студента, щоб мати можливість допомогти класним керівникам, коли виникає певна складність.

5. Коледж

Досвід першого автора з студентами та аспірантами викликає розчарування. Через той факт, що його студенти звикли навчатися безпосередньо перед тестами, йому було досить складно обійти звичайну систему оцінювання. Але під час пар з одного предмету у групі було небагато студентів (не більше десятка у класі) і він зміг виключити цю систему. Предмет «Соціальний та індивідуальний вплив комп’ютерів»і  студенти самі приписують необхідну офіційну оцінку наприкінці курсу. Незмінно треба було збільшувати оцінку, які вони присвоюють собі … Можна лише припустити, що могло б статися, якби студенти не були залежними від звичайної системи.

Важливо оцінити вміння, набуті студентом, а не вміння запам’ятовувати інформацію.Тести взагалі не є адекватним показником знань студента. Ідеал — це більш особистий контакт між викладачами та студентами та постійне призначення домашніх та класних творів. Можна заперечити, що наша нинішня університетська система не дозволяє такі контакти та оцінку таких робіт, оскільки класи занадто великі. Проте слід розглянути, яка наша мета: інформування про формування? Або щось, що через брак зрілості не повинно було охоплюватися в початковій та середній школі: стимулювати самоосвіту. Тут імпульс до навчання може бути пробудженням інтересу. На жаль, професори не мають справу з цією проблемою: класифікаційні системи гарантують, що студенти навчатимуться або запам’ятають на деякий час лише для того, щоб здати предмет.

Ми вважаємо, що абсолютно необхідно, щоб студенти на цьому рівні навчались не для того, щоб не отримати хороші оцінки  або зараховано, але через їх інтерес і усвідомленні того, чому це важливо вивчати той чи інший предмет. Таким чином, можна було б формувати соціально свідомих людей, а не лише конкурентів для власного виживання та прогресу. Тут людина страждає від ситуації, що склалася в усьому світі. Можливо, ми лише покращимо цю ситуацію, якщо відбудеться зміна у суспільстві в цілому. Ми вважаємо трагедією те, що студент розцінює свою освіту як інвестиції, кошти, щоб отримати своє майбутнє а не бажання набути здібності, які сформують їхню індивідуальність і зроблять їх повноцінними індивідами.

6. Висновки

Існує нагальна потреба змінити майже все в нашому сучасному суспільстві, яке є дуже нестабільним і не задовольняє фізичні та духовні потреби окремих людей. Ми вважаємо, що, щоб змінити суспільство, початкова освіта повинна бути початковою і середньою освітою, а також освітою, яку батьки надають вдома. Ми не вважаємо людей тваринами, значно меншими машинами чи формальними системами. Системи оцінювання створюють стурбованість студента, тому що вони є формальною системою, яка розглядає як формальна\ неформальна істота. Нові форми оцінювання повинні бути розроблені, беручи до уваги, що у студента є індивідуальність, яка відрізняється від усіх інших. І це не просто продукт спадковості і впливу навколишнього середовища, а прагнення розвивати особисті здібності, здатні сприяти світовому прогресу. На будь-якому рівні бути вчителем означає йти на жертви: не слід скеровувати студента до якогось абстрактного ідеалу того, якою має бути людина чи що вона має знати, але кожна людина повинна вміти розпізнавати, коли іншому індивіду потрібна допомога в житті  (і «становленні» — люди знаходяться в постійній еволюції).

Ми хотіли б зробити висновок, зазначивши, що просто ліквідувати систему оцінювання недостатньо. Існує нагальна потреба розглядати освіту як гуманну діяльність, спрямовану на формування всього людства, і не тільки як навчання тварин (для змагань або правильно поводитись), або як процес годування машини інформацією, що, як наслідок, призводять до нинішніх кількісних систем класифікації, не пов’язаних з людиною.